UA
Укр
RU
Рус
logo

Останні зареєстровані сайти

Новини

31 травень 2013
Уважаемые пользователи топа!!! На данный момент идёт обновление скриптов и возможностей нашего сайта.Во время обновления возможны кратковременные сбои в работе топа. По окончании обновления будет проведена чистка топа от нерабочих сайтов.

Реклама

Вадим Гладчук | персональний сайт

  • Ключові слова: Вадим Гладчук | персональний сайт
  • Description: Вадим Гладчук | персональний сайт
  • Інформація про сервер: HTTP/1.1 200 OK Server: nginx/0.8.55 Date: Sat, 06 Oct 2018 05:59:29 GMT Content-Type: text/html; charset=UTF-8 Connection: close X-Powered-By: PHP/5.3.3 X-Pingback: http://gladchuk.info/xmlrpc.php
  • Час відгуку (sec): 0.86945486068726
  • Контент: Вадим Гладчук | персональний сайт Skip to content Вадим Гладчук персональний сайт Menu ГоловнаБіографія Пошук: Пробна війна. 15 років тому Росія спробувала захопити український острів Тузла. Розслідування Жовтень 3, 2018 / gladchuk.info Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли в 2003 році. Вадим Гладчук, нині редактор інтернет-видання sprotiv.org палить російські прапори біля Верховної Ради України / Фото ЕРА An Ukrainian man Vadym Gladchuk sets fire to a Russian flag during a protest in front of the Ukrainian Parliament in Kiev, Wednesday, 22 October 2003 against Russia’s construction of a dam near the Ukrainian island of Tuzla. Russian construction of a dam across the Kerch Strait near Ukraine’s Crimean peninsula has sparked a war of words for the Ukrainian people. Russian workers in September began intensive construction of a gravel and earth dam in the narrow Kerch strait, at the junction of the Azov and Black Seas. The dam currently is some 400 meters short of waters claimed by Ukraine as territorial waters. EPA/SERGEY DOLZHENKO   15 років тому, 29 вересня 2003 року, Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільшу кризу російсько-українських відносин на той момент. «Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробною війною з боку Росії», — заявив у 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічну підготовку Москви до анексії Криму. Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського моста, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. Як це було. Чим була Тузла на момент конфлікту Острів Тузла увійшов до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з’явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України. До того, як восени 2003 року Тузла стала об’єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало близько 30 сімей, переважно це були рибалки — такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го. Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) — мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів. До яких дій вдалася Росія З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка мала з’єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії. Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надшвидкими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби. Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові. Як Москва аргументувала будівництво дамби Одночасно в інформаційному полі Росії поширювалося твердження, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення є законним і обгрунтованим. На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму. «Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, […] яка йде далеко в море, ось і все. Просто зараз вона відновлюється, її з’єднання з Таманським півостровом. Робота йде, піднімається її рівень над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт», — заявляв у жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той момент голова комітету Держдуми з міжнародних справ. Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді. У той же час українська сторона виступала категорично проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з чинними договорами та міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території — як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою. Як відреагував Київ Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз’єднаному на той момент українському політичному середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України. «Тузла сьогодні — це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», — заявляв тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції. Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави. До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил. «Керченський полк Національної гвардії […] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях», — нагадує про події 15-річної давності ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону. Чим завершився конфлікт Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня. 22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем’єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою. “Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. […] Як повинні діяти завтра українські прикордонники — пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? […] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення “, — звернувся він до депутатів. Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем’єр-міністри України і Росії. Однак незважаючи численні двосторонні консультації, які пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки. Анексія Тузли у 2018 році У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м. У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла. Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко в коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається українською, а подібні дії так званої ради міністрів Криму не матимуть жодних правових наслідків з міжнародної точки зору. «Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається у принципі такою ж, як і з Кримом — незаконна анексія. Все!» — резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли в 2003 році. Інна Семенова, Національне бюро розслідувань України Суд пересмотрит законность запрета #ВКонтакте Серпень 22, 2017 / gladchuk.info   Верховный Суд Украины пересмотрит решение Высшего административного суда по иску о признании незаконным запрета российских соцсетей. Заявление о пересмотре решения ВАСУ подано общественной организацией «Автономна адвокатура» и Вадимом Гладчуком, сообщает Национальное бюро расследований Украины. Так, ВАСУ 29 июля 2017 года вернул истцам исковое заявление о признании частично незаконным указа президента № 133/2017. По мнению суда, в исковом заявлении отсутствовали какие-либо доводы относительно нарушения закона президентом в отношении истца при осуществлении властных управленческих функций, а также не было представлено доказательств такого нарушения. Ранее данная общественная организация пыталась выступить в качестве третьего лица на стороне истца в аналогичном иске, поданном студентом Киево-Могилянской академии Никитой Евстифеевым, но им было отказано на основании того, что якобы их права и свободы указом президента № 133/2017 нарушены не были. Напомним, что указом Порошенко № 133/2017, подписанным 16 мая, в Украине запретили популярные соцсети «ВКонтакте», «Одноклассники», Mail.ru и другие российские ресурсы на 3 года. Від імені Вадима Гладчука зловмисники створили клони низки популярних інтернет-видань Червень 22, 2017 / gladchuk.info   Громадський активіст і журналіст Вадим Гладчук вимагає притягнення до відповідальності невідомих зловмисників, які від його імені створили клони популярних сайтів sprotiv.org, nacburo.org та ua3.info. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України. «Це чергова підла атака ворогів громадянського суспільства. Шахрайським шляхом від мого імені зареєстрували абсолютно ліві домени sprotiv.com.ua , nacburo.com.ua та ua3.com.ua, вкрали дизайн популярних новостійних сайтів і наповнили їх брехнею та маячнею. Очевидно, хочуть підставити мене під відповідальність за порушення інтелектуальних прав, розпалювання ворожнечі та наклепи на публічних осіб» – обурюється Гладчук. Також журналіст підкреслив, що негідники понесуть кримінальну відповідальність за свої дії. Почато відповідні юридичні процедури. Позов Гладчука до #Порошенко про визнання незаконності блокування #ВКонтате. Текст. Фото Червень 5, 2017 / gladchuk.info   До Вищого адміністративного суду України Позивач № 1     Гладчук Вадим Федорович вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ тел. (050) 462-94-15 Позивач № 2     Громадська організація «Автономна Адвокатура» вул. Тверський тупик, 9, кв. 82, м. Київ, 01042 тел. (097) 317-93-26 Координатор (самопредставництва)    Шеляженко Юрій Вадимович групи позивачів, автономний        вул. Тверський тупик, 9, кв. 82, м. Київ, 01042 адвокат, магістр права            тел. (097) 317-93-26 Відповідач     Президент України П. О. Порошенко вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220 тел. (044) 255-73-33 ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання незаконності та скасування ст. ст. 1, 2 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» 1. Опис оскаржуваного акту Статтею 1 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Зазначеним рішенням Ради національної безпеки і оборони України застосовано обмежувальні заходи (санкції) щодо 1228 фізичних осіб та 468 юридичних осіб, перерахованих у додатках до рішення, де стосовно кожної особи наведено ідентифікаційні дані, вид обмежувального заходу та строк застосування, але не наведено конкретних підстав та обгрунтування пропорційності застосування тих чи інших санкцій. Пп. 11 п. 422, пп. 11 п. 423, пп. 11 п. 424, пп. 11 п. 425 Додатку № 2 до цього рішення заборонено Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Mail.ru» (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» (www.vk.com) та «Одноклассники» (www.ok.ru), а також пп. 9 п. 275 та пп. 9 ст. 276 згаданого додатку заборонено Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів/сервісів yandex.ua та піддоменів. Статтею 2 зазначеного Указу контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію статтею 1 Указу, покладено на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Зазначений указ та рішення є загальновідомими, на доказ чого надаю роздруківку оприлюднення даного указу з рішенням РНБО та додатками на офіційному сайті Президента України за адресою http://www.president.gov.ua/documents/1332017-21850 2. Порушені права та правомірні інтереси позивачів Позивач № 1 Вадим Гладчук реалізує своє право на свободу вираження переконань через сторінку в мережі Вконтакте https://vk.com/id164300210 Позивач № 2, Громадська організація «Автономна Адвокатура» (без статусу юридичної особи) реалізує своє право на свободу вираження переконань через сторінку в мережі Вконтакте https://vk.com/suilex і члени організації також реалізують право на свободу вираження переконань через сторінки в мережі Вконтакте, зокрема, Юрій Шеляженко https://vk.com/ludstvo https://vk.com/sheliazhenko та Олексій Святогор https://vk.com/a.svyatogor Заборона Інтернет-провайдерам надавати послуги з доступу користувачам мережі Інтернет до сторінок позивачів порушує права позивачів на свободу вираження переконань. Унеможливлення доступу до популярних соціальних мереж, що позбавляє велику кількість осіб та організацій в Україні одного з важливих способів вираження переконань та капіталу соціальних зв’язків, у формі, реалізованій (введеній в дію) оскаржуваним актом, не відповідає закону, не переслідує необхідної у демократичному суспільстві мети і не є пропорційним. Правомірним публічно-правовим інтересом позивачів є дотримання принципу верховенства права всіма суб’єктами владних повноважень в Україні, оскільки порушення принципу верховенства права спричиняє негативні наслідки, що шкодять всьому суспільству та кожній людині, про що йдеться у преамбулі Загальної декларації прав людини: «Визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру… необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення». Позивачі, відстоюючи своє право і таке ж право людей, з якими позивачі об’єднані соціальними зв’язками, на свободу вираження поглядів у самостійно обраний спосіб (в т.ч. у соціальній мережі Вконтакте), відстоюючи свій публічно-правовий інтерес в утвердженні принципу верховенства права в Україні, щоб права людини охоронялися силою закону, оскаржують ст. 1 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. через протиправність та незаконність. 3. Протиправність оскаржуваного акту, в т.ч. непропорційність запроваджених санкцій Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року, верховенство права означає, що усі особи та владні інститути в рамках держави, публічні чи приватні, повинні підкорятись публічно створеним законам, які набувають чинності (загалом) наперед і на основі яких публічно здійснюється правосуддя, вони також повинні мати змогу користуватися благами цих законів; дотримання принципу верховенства права вимагає законності, юридичної визначеності, заборони свавілля, надання доступу до незалежного правосуддя, дотримання прав людини, заборони дискримінації та забезпечення рівності перед законом. Відповідно до статті 102 Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені; Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Як гарант прав і свобод людини та вища посадова особа держави, в якій визнається принцип верховенства права, Президент України не може вводити в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, які порушують права і свободи людини, обмежуючи їх без дотримання принципу верховенства права, тобто, коли таке обмеження не має достатніх правових підстав та юридичного обґрунтування чи спрямоване на пригноблення людей у реалізації своїх невідчужуваних прав, а не на прагматично розраховане дотримання балансу інтересів, уникнення конфліктів та зловживання правами. Слід зазначити, що відповідно до принципу верховенства права суттєві та спірні обмеження прав мають застосовуватися виключно судом; виключенням з цього загального правила можуть бути лише випадки необхідності негайного припинення очевидно і безсумнівно протиправних дій. Оскаржуваним актом не наведено конкретних підстав застосування санкцій та обґрунтування пропорційності застосування тих чи інших санкцій до жодного з суб’єктів права, підданих репресіям, що явно суперечить принципу верховенства права. Також з оскаржуваного акту незрозуміло, чому замість звичайного порядку запобігання вчиненню правопорушень та притягнення до відповідальності за правопорушення застосовано такий надзвичайний захід, як санкції. Введена в дію оскаржуваним актом заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до низки популярних ресурсів порушує права і свободи людини, право власності провайдерів, і є непропорційною, оскільки порушує право мільйонів людей та їх організацій, включаючи позивача, на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному акті ця заборона ніяк не обґрунтована, а озвучені керівництвом держави у ЗМІ обґрунтування, що соціальні мережі можуть використовуватися спецслужбами та пропагандистами держави-агресора, виглядають абсурдними, подібно до, скажімо, гіпотетичних ідей перекрити всі вулиці, щоб ними не ходили шпигуни та злочинці, чи закрити ринки, на яких торгують непомитими овочами – при тому, що перекриття вулиць та закриття ринків, так само як закриття доступу до соцмереж, більше шкодить доброчесним людям, які користуються ними. Європейський Суд з прав людини у остаточному рішенні від 18.03.2013 р. у справі Ahmet Yıldırım v. Turkey (текст рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705 ) вказав, що блокування системи інтернет-сторінок через наявність у ній однієї сторінки, яка містить неприйнятну інформацію, є порушенням права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Введена в дію оскаржуваним актом заборона в’їзду на територію України фізичних осіб без наведення належних персоналізованих підстав є необґрунтованим, а отже, і протиправним обмеженням їх права на особисту свободу та особисту недоторканність, гарантованого ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і права на свободу пересування, гарантованого ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Введене в дію оскаржуваним актом блокування активів та обмеження економічної діяльності багатьох фізичних та юридичних осіб без наведення належних індивідуальних підстав є необґрунтованим, а отже, і протиправним обмеженням їх права на захист власності, гарантованого статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Слід зазначити, що, судячи з опублікованих останнім часом досліджень економістів та заяв представників IT-бізнесу, оскаржуваний акт може переслідувати цілі не стільки ізолювати українців від впливу Росії будь-якою ціною, не соромлячись правопорушень, скільки корупційний інтерес наближеного до влади бізнесу переділити адміністративно-командними методами ринок телекомунікаційних послуг, а також державних закупівель, оскільки під санкції потрапили десятки переможців торгів, що зумовить додаткові бюджетні витрати через підвищення цін та нові тендерні процедури. Таким чином, санкції, введені в дію оскаржуваним актом, є втручанням у здійснення фізичними та юридичними особами прав людини, зокрема, прав на свободу вираження поглядів, свободу пересування, право власності, і таке втручання здійснене оскаржуваним актом без дотримання принципу верховенства права та є протиправним, оскільки не відповідає закону, не переслідує необхідної у демократичному суспільстві мети і не є пропорційним. 4. Незаконність оскаржуваного акту Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Застосування санкцій в Україні регулюється Законом України «Про санкції». Статтею 3 цього Закону визначено підстави та принципи застосування санкцій. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності. Таким чином, незаконним є застосування санкцій без підстав, визначених Законом України «Про санкції», та із порушенням встановлених цим законом принципів. Введене в дію оскаржуваним актом рішення Ради національної безпеки і оборони України та додані до нього списки підданих санкціям фізичних та юридичних осіб не містять  індивідуалізованої і навіть узагальненої інформації ані про підстави застосування санкцій до конкретних осіб, ані про об’єктивне визначення міри (видів, строків) санкцій згідно із встановленими ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» принципами законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності. Слід зазначити, що на відміну від санкційних списків, введених в дію оскаржуваним актом, раніше графа «Підстава для застосування санкцій» містилася у санкційних списках, доданих до попередніх рішень Ради національної безпеки і оборони України, зокрема, до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 17 жовтня 2016 року N 467/2016. Водночас, у цій графі, як правило, не наводилося належних (конкретних) підстав, а просто відтворювалося формулювання норми закону, що і раніше призводило до публічно-правових спорів. Наприклад, ухвалою від 13.05.2017 р. у справі № 800/155/17 Вищий адміністративний суд України відкрив провадження за позовом про визнання частково протиправним та часткове скасування Указу Президента від 17 жовтня 2016 року № 467/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Відсутність графи «Підстава для застосування санкцій» у санкційних списках, введених у дію оскаржуваним актом, свідчить про відсутність належних підстав для застосування санкцій всупереч ст. 3 Закону України «Про санкції». Відсутність у цих санкційних списках інформації про об’єктивне визначення міри (видів, строків) санкцій свідчить про порушення встановлених ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» принципів застосування санкцій. Вводячи в дію рішення, прийняте з порушенням законодавства про санкції, Президент України порушив ст. 19 Конституції України. Окрім того, як гарант прав і свобод людини згідно із ст. 102 Конституції України Президент України не може вводити в дію рішення, які порушують права і свободи людини чи обмежують реалізацію таких прав і свобод без належних підстав, передбачених законом, без мети, необхідної в демократичному суспільстві, з перевищенням міри пропорційності втручання у здійснення прав. 5. Договір про спільну діяльність групи позивачів, а також питання судового збору Не бажаючи платити здирницьку дань протиправно нав’язаній народу корумпованими елітами «адвокатської монополії» на «представництво іншої особи в суді» (заробляння грошей «адвокатами», яким заборонено ототожнювати себе з клієнтом, що йде врозріз з традиційною українською філософією серця і ганебно порушує моральні принципи альтруїзму та емпатії) і не довіряючи архаїчним псевдо-правовим позиціям цієї злочинної, на нашу думку, монопольки, – Позивачі №№ 1, 2 відповідно до ст. ст. 6, 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд, свобода зібрань та об’єднань) об’єдналися у групу позивачів для захисту в суді свого спільного права на свободу вираження переконань та свого  спільного публічно-правового інтересу в утвердженні верховенства права і підписами під цим позовом, відповідно до глави 77 Цивільного кодексу України,  уклали договір про спільні дії без мети отримання прибутку із реалізації мети зазначеного об’єднання шляхом подання цього позову та доручення представляти в суді всю групу позивачів Шеляженку Юрію Вадимовичу, який погодився ототожнювати себе з групою позивачів та бути координатором (самопредставництва) групи позивачів у суді; позивачі, користуючись правовою автономією своєї групи, створеної на основі особистої та організаційної автономії позивачів, вимагають визнання свого ототожнення із обраним ними координатором і просять суд розглядати його явку до суду, подання та отримання документів, інші процесуальні дії як консолідовану спільну явку та спільні дії всієї групи позивачів. Позивач № 1 є фізичною особою, Позивач № 2 є групою фізичних осіб в організаційно-правовій формі об’єднання громадян без створення юридичної особи. Відтак, за подання позову координатор сплачує судовий збір, який має сплачуватися за подання позову фізичною особою. 6. Позовні вимоги Враховуючи викладене, на підставі Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, керуючись ст. ст. 5, 8, 19, 55 Конституції України, ст. 2, 171-1 КАС України ПРОСИМО: Визнати незаконними і скасувати статті 1, 2 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». 23 травня 2017 року             Позивач № 1 _____________________ В. Ф. Гладчук Голова Громадської організації «Автономна Адвокатура» (Позивач № 2), автономний адвокат, магістр права, координатор групи позивачів            ___________________________ Ю. В. Шеляженко Листування з питань позову просимо вести виключно з координатором групи позивачів! Додатки на ____ арк.: – роздруківка Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. – копії установчих документів Автономної Адвокатури – копія довіреності Гладчука В.Ф. – скріншоти сторінок В.Гладчука, Автономної Адвокатури, її членів Ю.Шеляженка та О.Святогора у соціальній мережі Вконтакте – квитанція про сплату судового збору – копія позову з додатками для відповідача   sprotiv.org Вадим Гладчук та Автономна Адвокатура оскаржили диктаторський та корупційний указ Порошенка про блокування соцмереж Червень 5, 2017 / gladchuk.info   Громадський активіст та журналіст Вадим Гладчук оскаржив у суді диктаторський указ президента Порошенка про блокування популярної соціальної мережі Вконтакте, пошуковика Яндекс, поштових, антивірусних та інших сервісів російської розробки, повідомляє sprotiv.org. Також Гладчук вимагає оприлюднення конкретних підстав та обґрунтування пропорційності санкцій стосовно усіх, хто піддається санкціям, щоб було видно, що санкції накладені законно, без свавілля та корупції. Вимоги Гладчука підтримала та захищатиме в суді Громадська організація «Автономна Адвокатура». «Порошенко поводиться, як Путін та Янукович. Вирішує за українців, якими сайтами користуватися. Це порушення прав людини, неприпустиме в демократичній державі, яку ми будуємо» – обурюється Гладчук. – «У мене є сторінка на Вконтакті, де я багато років веду безкомпромісну інформаційну війну проти кремлівських злочинців, корупції та беззаконня. Ніхто мою сторінку не закрив, тому чутки про вплив спецслужб на політику соцмережі сильно перебільшені. Закривати соцмережі, бо ними можуть користуватися шпигуни та терористи, така сама дурниця, як перекривати вулиці, щоб злочинці не могли ходити містом. Від такого свавілля більш за все страждають прості порядні люди». За словами Гладчука, він подав позов про визнання незаконності та скасування ст. ст. 1, 2 Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», бо Україна має зберігати людське обличчя під час війни, щоб ми не повторили путінсько-чекістський жах і абсурд Росії, де чавлять тракторами ворожий сир пармезан, арештовують за протестні мітинги, покемонів та йогу і називають громадськість «іноземними агентами». «У позові йдеться про те, що санкції, введені в дію указом Порошенка, є незаконними, оскільки вони прийняті без належних підстав та без дотримання принципів, встановлених Конституцією та законом про санкції» – розповідає автономний адвокат, магістр права Юрій Шеляженко. – «Також санкції є протиправними, оскільки порушують низку прав людини, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини, зокрема, право на свободу слова, право власності, тощо. Звичайно, для дотримання балансу інтересів, зокрема, для захисту національної безпеки порядок реалізації прав може регулюватися, але тільки на основі верховенства права: тобто, на засадах законності, необхідності в демократичному суспільстві, пропорційності. Всі ці вимоги були проігноровані Порошенком та РНБО. Санкції не мають гідного юридичного обґрунтування, явно не прораховані пропорційно праву та відповідальності, наприклад, репресують не тільки окремі російські корпорації, а й мільйони українців, боротьба яких за українські інтереси в російських соцмережах перетворює ці соцмережі на поле демократичного діалогу, потужне знаряддя протистояння свавіллю путінських спецслужб та воєнщини». Також у позові зазначено, що диктаторський указ Порошенка є зароблянням грошей на війні. Судячи з опублікованих останнім часом досліджень економістів та заяв представників IT-бізнесу, так звані санкції не стільки ізолюють українців від впливу Росії будь-якою ціною, не соромлячись правопорушень, скільки допоможуть наближеному до влади бізнесу переділити адміністративно-командними та корупційними методами ринок телекомунікаційних послуг, а також державних закупівель, оскільки під санкції потрапили десятки переможців торгів, що зумовить додаткові бюджетні витрати через підвищення цін та нові тендерні процедури. Редактор sprotiv.org Вадим Гладчук вимагає захисту персональних даних у Бобриці Січень 21, 2017 / gladchuk.info На фото Гладчук показує скільки Король та його посіпаки накрали піску у Бобриці   Журналіст і громадський діяч Вадим Гладчук звернувся до Бобрицької сільської ради з вимогою надати йому усі персональні дані про нього для перевірки достовірності, повідомляє Український інформаційний портал. «Я обурений тим, що Бобрицька сільська рада займається збиранням персональних даних про мене без мого дозволу та при цьому вдається до протиправних фальсифікацій, порушуючи мої конституційні права на недоторканність приватного життя та захист приватної власності» — підкреслюється у запиті. Як раніше повідомлялося, сільським головою Олександром Королем навпроти недобудованої дачі Гладчука у Бобриці з метою незаконного стеження за ним було встановлено відеокамеру. З мотивів помсти за активну громадянську позицію Король погрожує Гладчуку відключити будівництво від електрики. Окрім того, дільничний поліцейський Мельник приходив до сусідів Гладчука і розпитував їх про його приватне життя та намагався витягнути з них будь-яку негативну інформацію. Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» суб’єкт персональних даних має право: на доступ до своїх персональних даних; пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред’являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Редактор часопису sprotiv.org Гладчук також попередив сільраду про відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, передбачену ст. 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Верховний Суд взявся за позов Гладчука і Шеляженка до Верховної Ради про протиправність монополії адвокатури Січень 12, 2017 / gladchuk.info   Верховний Суд України відкрив провадження у справі за позовом Гладчука Вадима Федоровича, Шеляженка Юрія Вадимовича до Верховної Ради України, Президента України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями. Цим позовом оскаржується протиправний закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Про це повідомляє sprotiv.org. Спочатку позов було подано до Вищого адміністративного суду України, де суддя Веденяпін незаконно та протиправно заблокував його розгляд двома ухвалами. Про перегляд обох ухвал позивачі просили Верховний Суд України. «В результаті Верховний Суд, суддя Волков відкрив провадження за заявою про перегляд ухвали про повернення позову. Подивимось, яким буде рішення. Налаштовані рішуче захистити право на справедливий суд або в Києві, або в Страсбурзі» – каже правозахисник Юрій Шеляженко, – «А от з переглядом ухвали про залишення позову без руху вийшла комічна історія. Ми так сформулювали позовні вимоги, щоб не платити грабіжницький судовий збір: просили про відшкодування шкоди від адвокатської монополії в сумі 1 гривня. Але суддя Прокопенко з Верховного Суду зажадав сплати судового збору без будь-яких законних підстав. Ми подали заяву про роз’яснення його ухвали, а саме, в якій сумі та на яких законних підставах маємо платити судовий збір. Прокопенко відмовився роз’яснювати свою ухвалу, послався на те, що існує формальна вимога додавати до заяви квитанцію про сплату судового збору. Тоді ми додали квитанцію про сплату 1 копійки судового збору і тут же подали клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 1 копійка. Прокопенко змушений був винести ухвалу про повернення нам цієї копійки». Нагадаємо, що 25.11.2015 року президент України П. О. Порошенко подав «Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. 02.06.2016 р. Верховною Радою України було прийнято відповідний закон, а 24.06.2016 р. президент України П. Порошенко його підписав. Гладчук та Шеляженко оскаржили відповідні дії Порошенка та Верховної Ради, посилаючись на те, що такий закон суперечить природному праву позивачів на свободу об’єднання довірителя зі своїм представником у судах без примусу представника до вступу в професійну асоціацію, відповідно до гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 20 Загальної декларації прав людини. На думку журналіста та громадського діяча Вадима Гладчука, в Україні відбувається руйнація правосуддя та нав’язування кишенькових судів, прокуратури та адвокатури режиму Порошенка. Грабіжницький судовий збір та монополія купки високооплачуваних адвокатів на представництво та захист в суді ускладнюють доступ до правосуддя для